«ПРОМЕНІ ІДЕОЛОГІЧНОЇ ЗАСМАГИ» ДЛЯ МОЛОДІ

Пронін Сергій Валерійович,

викладач ЦМК гуманітарної та соціально-економічної підготовки ЛМУ

Кожна людина розуміє слова «нове покоління» по своєму. Але як би він не характеризував таке поняття, при вживанні в бесіді, співрозмовники мають сформований образ нового покоління, що загалом відповідає його представленням про майбутніх будівельників нового суспільства. Кожний у праві мати свій образ нового покоління, його чорт, інтересів, прагнень і ідеалів. Представлення кожного з нас будуть мати суб'єктивний характер, у залежності від призми розгляду поняття «нове покоління», і певним чином торкати стан психіки (песиміст чи оптиміст) і спрямованість життєдіяльності людини.

Автору матеріалу здається можливим розглянути найбільш значимі аспекти формування стратегії нового покоління, такі як історичний і соціальний. Напевно, багато хто відчули на собі тверду колективістську ідеологію комуністичного ладу колишнього СРСР. Як нам здавалося, кожний знає своє місце в суспільстві, свої задачі і мети в житті. Величезна «комуністична машина», як ми думали, упевнено їде у світле майбутнє, назва якому – комунізм. Ми відчували себе маленькими «гвинтиками» цієї «машини» і пишалися свідомістю цього. Ми звикли, що за нас вирішують як нам працювати, жити і виявляти свої здібності й інтереси, які мали обов'язковий колективний характер. Але от почався новий відрізок історії нашої країни. Багатьох з нас він налякав і по початку привів у заціпеніння. Різко розбилося «дзеркало ілюзій» із приводу швидкого будівництва комунізму. Люди позбавилися тієї мрії, до якої їх вели все їхнє життя. Уся система комуністичної ідеології, що вигострювалася і шліфувалася роками, різко звалила. Як багатьом здавалося, тоді ми були кинуті на сваволю долі. Багато хто з нас задавали собі питання: «А що ж буде завтра?». Але от приходило завтра, за ним післязавтра, а народ з повною розгубленістю сидів у екранів телевізорів і, найчастіше не розуміючи суті про що відбувається, стежив за зіткненнями окремих частин урядового апарата, метою яких була влада. Народ терпляче чекав своєї долі: ще так і не вірячи, що тепер кожний з нас наданий сам собі, що кожний вправі розпоряджатися своєю долею так, як він цього хоче. Народ був шокований настільки різко наданою йому волею. Однак ті деякі, котрі все-таки зберегли в собі здатність мобільно мислити (більшість – представників інтелігенції), розуміли різку необхідність у новій ідеології. 

Під ідеологією найчастіше мають на увазі визначені теорії, доктрини, концепції, покликані виправдувати політику правлячих кіл. З цього погляду ідеологія тлумачиться її критиками як «перекручена», «ілюзорна», «помилкова» форма свідомості. Однак, з мого погляду, під поняттям ідеології більш доцільно розглядати як доктрини, спрямовані на твердження необхідності існуючих владних відносин, так і концепції, що обґрунтовують суспільні зміни. У цьому ключі поняття ідеології охоплює всю сукупність ціннісних установок, що відбивають ідеальні представлення людей про владу. Точніше кажучи — існуючі в представників суспільства переконання про правильний його пристрій. Іншими словами, мова йде про вірність визначеному ідеалу, про бажання «прищепити» цей ідеал як можна більшій кількості людей. На обрії напівпаралізованого «соціального пейзажу», зненацька для багатьох стала «вимальовуватися» молодіжна маса, поки ще «аморфна», але котра інтенсивно знаходить «обрису», назва якої тепер розумілося в іншому контексті, чим раніше - «нове покоління». Я думаю, не вимагають доказу слова: молодь – майбутнє країни. Але яке майбутнє очікує країну, молодь якої надана сама собі? З погляду соціології й етики такий стан у суспільстві можна визначити, як «аномію» (цей термін буквально позначає «відсутність норм»; стосовно до українського ідеологічного простору мова йде про ситуацію, у якій старі норми і цінності вже не спрацьовують, а нові ще не сформувалися). Але знаючи схильність молоді до безладного засвоєння всякого роду нової інформації, стало можливим припустити недалеке майбутнє країни. «Хвиля» низькосортної, застарілої, недостовірної інформації, що лавиною заюшила в країни колишнього СРСР, буквально «поглинула» допитливі і ще такі аморфні розуми, якимись є розуми молоді. Усе більша кількість людей розуміло, що почався процес ідеологічного, морального, естетичного і духовного розпаду суспільства, у перших рядах якого стояла молодь, то саме «нове покоління», якому в недалекому майбутньому прийдеться вирішувати долю країни. Як можна точніше визначивши поняття «ідеологія», одними з першорядних задач стали розглядати спробу пошуку нових ціннісних орієнтирів і нормативів, що визначали би перспективи розвитку України. На жаль, подібні дискусії так і не привели до подолання цієї вже устояної «аномії». Оскільки ідеологія є уявленням не стільки про реально існуюче, скільки про те, що повинно бути, вона, відповідно, втілює в собі модель суспільства в майбутньому. Разом з тим, вона завжди шукає в історії своєї країни приклади належного поводження, тому що такий спосіб формує у свідомості сучасників образ минулого. 

Ідеологія намагається оголосити визначені історичні моменти особливо важливими, «священними», «канонізувати» визначені історичні фігури.

Але не варто забувати, що після скинення радянського комунізму в багатьох людей виникло вкрай негативне відношення до будь-яких ідеологічних установок і ритуалів. Почасти це можна зрозуміти: адже в середньостатистичного жителя пострадянського простору ідеологія асоціюється з державним примусом тоталітарної епохи і системою тодішньої політичної міфології. Благо, у свідомості молоді дані асоціації не встигли досить укоренитися. Тому, як можна догадатися, перші «промені ідеологічної засмаги» призначалися саме молоді. Нове покоління виступило в ролі глини в руках недотепного гончаря. А як результат таких спроб – поява всякого роду гібридних (неформальні об'єднання, молодіжні злочинні угруповання, молодіжні організації з фашистською спрямованістю,  і т.п.) моделей молодіжного соціуму. До того ж дуже велику роль у частковому "ідеологічному умертвінні” молодого покоління зіграв неконтрольований потік кривдної інформації, що заюшив в Україну з Заходу, низькопробної продукції теле- та радіомовлення.

Але, як виявилося, не усе ще загублене. З розпадом СРСР звалила «залізна завіса», що так довго служила нездоланним щитом для вивчення й обміну досвідом і досягненнями між Україною і країнами Західної Європи. Але відразу з'явилася нова проблема – визначення політичних пріоритетів  Української держави з позиції загальноцивілізованих підходів і загальнолюдських цінностей.

У великому числі партій, фракцій і іншого роду політичних організацій стала впевнено лідирувати Соціал-Демократична Партія України, що проголошує принципи соціал-демократії. Стрімке зростання авторитету цієї партії цілком закономірне. Шляхом ретельних аналізів і спостережень стало ясно, що домінуюче значення соціал-демократичної лінії в політиці держави сприяє визнанню України країнами Західної Європи, тому що вони, у свою чергу, давно орієнтуються на побудову правової держави, керованої по принципах соціал-демократії. 

Уже через якийсь час стає очевидним, що СДПУ - ідеологічно міцна партія, що нагромадила і систематизувала досвід більшості ведучих країн світу. Усе більше людей стали прагнути до політичної освіченості. Усе більше людей вступають в СДПУ, виражаючи тим самим, свої політичні погляди й устремління. СДПУ дуже активно виражає свою точку зору щодо збільшення життєвого рівня в Україні, вважаючи першорядною задачею підняття рівня утворення, культурного, духовного й економічного статусу України, шляхом прищеплювання нашої молоді сукупності гуманних, загальнолюдських цінностей. Соціал-демократія виявилася перед необхідністю досягнення гармонійної рівноваги між політичними й ідеологічними цілями, керуючись ліберальною системою цінностей. Підвищення етичних цінностей у нинішньої молоді СДПУ домагається шляхом усвідомлення молоддю себе як морально-етичної сили, покликаної забезпечити соціальний прогрес. Тобто, це означає, що соціал-демократія керується моральним ідеалом формування в перспективі вільного суспільства рівних можливостей, заснованого на справедливості і солідарності.

Важливим фактором підняття ідеологічного «здоров'я» молоді є культивація мобілізаційного оптимізму, що має на увазі під собою віру в ідеал вільного, справедливого і солідарного суспільства означає, що сила соціал-демократії полягає, зокрема, у її етичному оптимізмі. Слід також зазначити, що важливою основою молодіжного соціал-демократичного співтовариства є культивування соціал-демократами образа відповідальних політиків, що відстоюють у своїй діяльності «загальне благо», побудова якого засноване на конкретних реаліях сучасності. Уже те, що в джерелах соціал-демократичної доктрини знаходяться три названі в заголовку етичні цінності, означає, що цей рух спрямований у майбутнє і виконаний оптимістичної віри у свою історичну місію, двигуном якої є молоде покоління. При цьому соціал-демократи вважають себе силою, покликаної звільнити людей від умов, що принижують їхнє достоїнство, і з цього погляду проголошують свою відданість спадщині Гуманізму й Освіти, що особливо важливо в молодіжному середовищі. Здійснюється прищеплювання молоді думки про себе, як про перспективну політичну силу, дорога якої спрямована до справедливого «суспільству майбутнього». Соціал-демократи сповідають пріоритетну ідейну установку загального блага (публічного блага, загального добра). Інакше кажучи, вони постійно підкреслюють, що у своїй діяльності керуються не тільки інтересами яких-небудь елітних утворень, скільки прагненням задовольнити різноманітні потреби всіх шарів населення.

Прищеплювання потреби в служінні «загальному благу» визначило спрямованість соціал-демократії на формування суспільства рівних умов, рівних життєвих можливостей. Бажаним є впровадження в молодіжну ідеологію поширення солідарності, історично зв'язаної зі стандартами колективістського поводження, що передбачає допомогу один одному. Тому що підтримка солідарності є засобом визнання молоддю ринку як механізму, що діє за принципом ефективної діяльності. Однак, варто помітити, що, сповідаючи ідею солідарності, соціал-демократи, на відміну від представників комуністичних сил, не схильні ототожнювати свої принципи з постулатами колективістської ідеології. Вони на практиці доводять, що їхня політика не суперечить інтересам соціальних груп, що прагнуть до індивідуального, особистого успіху. Займаючись пропагандою єдності в питаннях етичних цінностей (волі, соціальної справедливості, солідарності) серед молоді, соціал-демократи дотримуються думки, що віра в етичний ідеал може мати будь-який світоглядний, філософський чи релігійний фундамент. Шляхом виконання покладених на себе зобов'язань, просування програм, необхідних для економічного, духовного і соціального здоров'я країни, СДПУ заслужено зайняла роль однієї з ведучих партій Української держави. 

Численні соціальні опитування суспільної думки незмінно підтверджують існування в Україні великої кількості прихильників соціал-демократії з числа молоді — тих виборців, яким у тому чи іншому ступені близькі соціал-демократичні ідеали.